Сліпий автор «Запорозького маршу»

Ноя 21, 2017

Сліпий автор «Запорозького маршу»

Сліпий автор славетного «Запорозького маршу»

 

Чи чули ви славетний «Запорозький марш»? Коли ця мелодія вперше пролунала в залі Київського оперного театру ім. Т. Г. Шевченка, ніхто не сумнівався – це гімн України.

Минули роки, «Запорозький марш» став народним твором і мало хто пам’ятає, що у нього був талановитий автор – сліпий бандурист Євген Адамцевич.

Величний український музикант народився 1 січня 1904 року у селі Солониця, що на Полтавщині, у родині станційного службовця. Коли Євгену було всього два роки, він втратив зір внаслідок хвороби. Але це не змусило хлопця втратити жагу до життя. Батьки відправили його вчитися у Київську школу для незрячих. Там Євген навчився гри на бандурі, скрипці та сопілці. Він чудово співав – його баритон охоплював дві октави. Вчитель з гри на бандурі Мусій Олексієнко не робив хлопцю поблажок через вади зору, вчив його грати на найважчому інструменті. Євгенові було нелегко, він часто збивав пучки пальців до крові, граючи на бандурі.

Згодом юнак перебрався жити до бабусі у Ромни, місто, яке у 1920-х було визначним регіональним культурним центром. Там працював драматичний театр, був значний осередок кобзарів. Євген Адамцевич приєднався до Миргородської капели бандуристів, виступав з нею та самостійно з 1927 року.

Видатний музикант за життя пережив багато горя: тяжкі 30-ті роки винищення кобзарства та бандурництва, переслідування, бідність, репресії та утиски. Проте Адамцевич мав сильний дух та ніколи не складав руки.

bandura414986_2633382254802905427_n
Саме у такого сильного, мужнього та талановитого красеня-велета закохалася дівчина Лідія. Симпатична молода жінка кинула все, втекла з дому, просто заради того, щоб бути поруч з коханим Євгеном. У пари народилося троє дочок, для яких Євген звів хатку біля залізничної колії у Ромнах.
На життя Євген заробляв важко, співав на роменському базарі. Радянська влада трактувала це як жебрацтво, тому талановитого бандуриста нерідко переслідували. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста, кидали одного на безлюдді, інколи арештовували.

Нелегким було життя кобзаря після Другої світової війни, бо трудового стажу він не мав, пенсії не заробив. Знову й знов йому доводилося повертатися до гри на базарі. Матеріальне становище родини поліпшилося, коли з’явилося Об’єднання співців-кобзарів. Там почали організовувати концерти та платити за них бодай якісь гроші.

А тепер уявіть: Київський оперний театр імені Т.Г Шевченка, концерт кобзарів і лірників. Юні дівчата виводять на сцену сліпого бандуриста – Євгена Адамцевича. Високий і дужий кобзар торкається струн бандури, і несміливо каже: «Запорозький марш». Спочатку зал завмер, вслухаючись у незнайому для багатьох мелодію, потім люди почали підніматися з місць…зал вибухнув оплесками. Цей твір одразу став чимось важливим для всіх українців. Мелодією сили духу, яка промовляла з серця нескореного бандуриста.

У ніч з 12-го на 13-е січня 1972 року відбувся другий покос інтелігенції. Кобзарське об’єднання згорнуло свою діяльність. Хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в село Холмівку Бахчисарайського району в Криму. Там Євген Адамцевич і помер – 45 років тому, 19 листопада 1972 року. Йому було 67.

Ось така вона, сумна, повчальна, сповнена сили та віри історія видатного українського бандуриста Євгена Адамцевича. Він прожив нелегке життя, але умів закликати українців не здаватися та вірити в світле майбутнє. Тож давайте слідувати його закликам.

Слава Україні

 

Похожие Посты

Добавить в

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Защита от спама *